Висловлювання, цитати, афоризми Павла Грабовського
Павло Арсенович Грабовський: Народився 11 вересня 1864 року в селі Пушкарне, Російська імперія (Україна). Український поет, лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за народну свободу України, тісно пов'язану з рухом за суспільне визволення. Помер 12 грудня 1902 року в місті Тобольськ, Російська імперія.
Висловлювання, цитати, афоризми Павла Грабовського
«Де плачуть, там немає вже краси!»
«Невмируща міч народа усе лихе переживе!»
«Рідна мова на чужині
Ще милішою стає»
«Не смерть страшна, не довгий час неволі, —
Не тяжко буть сміливцем проти них;
А страшно жить, запрягшись мимоволі
В ярмо дурниць та клопотів дрібних»
«Неволя живої душі не уб'є»
«Нема нічого гірше,
Як буть живим і вмерти за життя!»
«Сміле слово — то наші гармати,
Смілі вчинки — то наші мечі»
«Хай питома народність осягне ступня інших народностей, остаючись тим часом народністю українською...»
«Інтелігенція кожного народу повинна трудитися коло свого народу, надіючись тільки на себе»
«Народ, не піднятий до загальнолюдської культури, не забезпечений господарсько, має вкінці загинути як народність, бо йому не буде місця в ряду інших народів»
«Кожен народ, на його переконання, має зберегти свій менталітет. І запорукою цього є «освіта народу на його рідній мові»»
«Український народ повинен досягти ступеня розвитку інших народів, залишаючись самим собою, не зрікаючись рідної мови»
«До труда на основі українській, коло народу українського, в мові українській»
«До боротьби, згідніше, розумніше!»
«Треба не тільки язиком ляскати, а додати і рук, і мозку, щоб довести повзяте до належного та бажаного заміру»
«Немає, мабуть, нічого на світі твердішого над галицьких москолюбів та мічнішого, як їх занаджені в темряві тупоумства лоби»
«Освіта має бути чинником просвіти, а не паморочення, служити цілому народові, а не одному станові чи й касті...»
«Інтелігенція не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими мислями віку, але й зробити ті мислі по спромозі власністю народу, розвиваючи тим часом і його народне самопізнання; освіта народу на його рідній мові — то головна засада; інтелігенція повинна стояти на сторожі тії освіти, як і дбати за господарську забезпеку народу…»
«Народовство — конечна умова поступу вселюдського; від загибелі народу терпить не тільки він сам, а і вселюдськість взагалі, бо кожна освітна народність вносить і дещо свого в скарбницю всесвітню…»
«До яких серйозних заходів чи просто гадок наверне він читача? Яку струну в людському серці своїм співом порушить? Яке горе хоч на хвилинку розважить-осолодить? Яку путь та замір вкаже тому, хто опинився на розпутті, не знаючи, куди податись? Се гадки, котрі повинен обмислювати кожен співець, виступаючи з своїми творами перед громадою, коли він єсть свідомий своєї високої задачі; не триндикати без пуття його діло, а робити громадську суспільну роботу, вживаючи своєї здібности та знаття, бо в противнім разі на якого біса він потрібний?»
«Книжництво має бути одним із чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї зокрема — загальнонародного, засобом боротьби зі світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та окривджених»
«Тарас Шевченко був найкращим діячем громадським, завсігди знав, куди йде і за чим»
«Шевченкове слово нагадало ополяченим русинам, хто вони, «чиїх батьків діти», і спонукало повернутися до забутого ними народу. Саме з творами Шевченка проникли в Галичину визвольні замисли, що породили могутнє духовне єднання Наддністрянської і Наддніпрянської України, і це вибавило русинів Австрії від остаточного злиття з польсько-мадярсько-румунсько-шляхетськими народами. Русини почали усвідомлювати, що спасіння їхнє не в «панській ласці» ззовні, а в громадській самодіяльності, на яку й спрямували всі свої зусилля»
«Невмируща міч народа усе лихе переживе!»
«Рідна мова на чужині
Ще милішою стає»
«Не смерть страшна, не довгий час неволі, —
Не тяжко буть сміливцем проти них;
А страшно жить, запрягшись мимоволі
В ярмо дурниць та клопотів дрібних»
«Неволя живої душі не уб'є»
«Нема нічого гірше,
Як буть живим і вмерти за життя!»
«Сміле слово — то наші гармати,
Смілі вчинки — то наші мечі»
«Хай питома народність осягне ступня інших народностей, остаючись тим часом народністю українською...»
«Інтелігенція кожного народу повинна трудитися коло свого народу, надіючись тільки на себе»
«Народ, не піднятий до загальнолюдської культури, не забезпечений господарсько, має вкінці загинути як народність, бо йому не буде місця в ряду інших народів»
«Кожен народ, на його переконання, має зберегти свій менталітет. І запорукою цього є «освіта народу на його рідній мові»»
«Український народ повинен досягти ступеня розвитку інших народів, залишаючись самим собою, не зрікаючись рідної мови»
«До труда на основі українській, коло народу українського, в мові українській»
«До боротьби, згідніше, розумніше!»
«Треба не тільки язиком ляскати, а додати і рук, і мозку, щоб довести повзяте до належного та бажаного заміру»
«Немає, мабуть, нічого на світі твердішого над галицьких москолюбів та мічнішого, як їх занаджені в темряві тупоумства лоби»
«Освіта має бути чинником просвіти, а не паморочення, служити цілому народові, а не одному станові чи й касті...»
«Інтелігенція не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими мислями віку, але й зробити ті мислі по спромозі власністю народу, розвиваючи тим часом і його народне самопізнання; освіта народу на його рідній мові — то головна засада; інтелігенція повинна стояти на сторожі тії освіти, як і дбати за господарську забезпеку народу…»
«Народовство — конечна умова поступу вселюдського; від загибелі народу терпить не тільки він сам, а і вселюдськість взагалі, бо кожна освітна народність вносить і дещо свого в скарбницю всесвітню…»
«До яких серйозних заходів чи просто гадок наверне він читача? Яку струну в людському серці своїм співом порушить? Яке горе хоч на хвилинку розважить-осолодить? Яку путь та замір вкаже тому, хто опинився на розпутті, не знаючи, куди податись? Се гадки, котрі повинен обмислювати кожен співець, виступаючи з своїми творами перед громадою, коли він єсть свідомий своєї високої задачі; не триндикати без пуття його діло, а робити громадську суспільну роботу, вживаючи своєї здібности та знаття, бо в противнім разі на якого біса він потрібний?»
«Книжництво має бути одним із чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краї зокрема — загальнонародного, засобом боротьби зі світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та окривджених»
«Тарас Шевченко був найкращим діячем громадським, завсігди знав, куди йде і за чим»
«Шевченкове слово нагадало ополяченим русинам, хто вони, «чиїх батьків діти», і спонукало повернутися до забутого ними народу. Саме з творами Шевченка проникли в Галичину визвольні замисли, що породили могутнє духовне єднання Наддністрянської і Наддніпрянської України, і це вибавило русинів Австрії від остаточного злиття з польсько-мадярсько-румунсько-шляхетськими народами. Русини почали усвідомлювати, що спасіння їхнє не в «панській ласці» ззовні, а в громадській самодіяльності, на яку й спрямували всі свої зусилля»
